90s Britpop

ПРОБЛЕМИ З ЯКИМИ СТИКАЮТЬСЯ ЖУРНАЛІСТИ ПІД ЧАС РОБОТИ В ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ

В умовах повномасштабної військової агресії росії висвітлення подій на фронті й у прифронтових зонах стає дуже важливим для світової та української спільноти. Військові репортери сьогодні стикаються з великою кількістю викликів, зокрема з небезпекою для власного життя, а також з проблемами якісного виконання роботи в складному інформаційному середовищі. Під час роботи в зоні бойових конфліктів журналіст неминуче зіштовхується з професійно-моральними дилемами й відчуттям патріотизму, відчуває тиск як з боку політичного керівництва, так й очікувань авдиторії

ЖУРНАЛІСТ - ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ПРОСТО ПРОФЕСІЯ

Якщо робота журналіста буде дійсно гарною, громадськість зможе приймати усвідомлені рішення. Тому справжній інформаційний фахівець повинен мати певні якості, аби стати успішним та заслужити довіру людей. З одного боку, журналіст повинен володіти універсальними знаннями в різних сферах суспільної практики, з іншого – йому потрібно розширювати свої знання, розвивати в собі особливу гнучкість розуму, сприйнятливість до нового, іноді зовсім несподіваного. За цією посадою криється велике бажання працювати, наполегливість та впевненість у своєму виборі, адже не кожному під силу розвивати таку велику кількість необхідних навичок і тримати між ними баланс.

Журналістика є покликанням людини і вибір цієї професії має підкріплюватись певними якостями

РОБОТА З ВЕЛИКОЮ КІЛЬКІСТЮ ІНФОРМАЦІЇ
Журналістові необхідно вміти фільтрувати інформацію. Важливо швидко відкидати нецікаву й некорисну інформацію і запам’ятовувати лише актуальну та необхідну.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ
Жоден журналіст не зможе з’ясувати всю правду повністю, але наполегливе прагнення підтвердити, перевірити та запитати є ключовим в журналістській діяльності.

ВМІННЯ БРАТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВОЮ РОБОТУ, СВОЇ ДІЇ ТА РІШЕННЯ
Людина, яка націлена працювати в медіа сфері, повинна розуміти серйозність цієї професії, і те що їй не уникнути відповідальності.

МОРАЛЬНА СТІЙКІСТЬ
Зазвичай журналісти не мають чіткого графіка і працюють майже весь час, читаючи, навчаючись і спілкуючись. Така робота потребує сили волі, витривалості та моральної стійкості.

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ
Одним з головних аспектів журналістики є спілкування, вміння знайти спільну мову з людиною та прихилити до себе. Без відкритості до спілкування робота в медіа сфері буде неповноцінною і скоріш за все досить недовгою.

Журналістка каналу «Рада» Єва Міронова зазначає, що ті особисті якості, які в неї є по життю, допомагають працювати і в зоні бойових дій: «Та власне такі, як і в мирному житті. Те, що потрібно журналісту: допитливість, оперативність, креативність, доброзичливість до людей. Коректність. Мабуть, ще трішки сміливості»

СЬОГОДНЕННЯ ВОЄННОГО ЖУРНАЛІСТА

У всі часи гарна журналістика була складною роботою. Але під час збройного конфлікту, журналісти стикаються з набагато більшими труднощами. Працюючи у зоні конфлікту, потрібно пам’ятати, що основне – слідкувати за своїми діями, адже все сказане або написане може мати різні наслідки. Чим довше триває війна, тим більше журналісти зустрічаються із реаліями висвітлення воєнного життя. Вони працюють у атмосфері страху і погроз, а також в умовах, коли будь-яка інформація може змінити хід подій. "Україна. Висвітлення конфлікту: практичний посібник для журналістів і журналісток" від Thomson Foundation допоможе нам дізнатись більше про всі складнощі, у ньому можна знайти інформацію про те, що на фронті журналістам доводиться дослухатися загальноприйнятому кодексу поведінки, поки вони знаходяться у зоні конфлікту і під захистом військових. Це може позбавити можливості розголошування певних ключових фактів, які можуть мати стратегічну цінність. Спілкування з військовослужбовцями відрізняється від інтерв’ювання цивільних через специфіку служби, статут і субординацію. Журналістові необхідно мати неабияке терпіння, адже всі його дії мають бути продуманими та обережними.

Якщо журналіст є фахівцем в певній галузі, то йому не буде надто складно стати універсалом, освоївши суміжні спеціальності, корисні навички.

Але це потрібно робити до того, як відправитися до зони конфлікту. Як зазначається в посібнику "Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації" на місці журналіст має, перш за все, слідкувати за безпекою власною та команди, не ставити зайвих питань, а виконання певних дій з камерою чи будь-яким іншим пристроєм мають бути на автоматизмі.

фото: zsu.gov.ua

ТРЕНІНГИ ТА КУРСИ. Завжди корисно знати про те, що може трапитися, заздалегідь; якщо відповідна ситуація настане, ви згадаєте вивчене і зможете швидко зреагувати.
• Найкраще – пройти спеціальний тренінг із безпеки у зонах конфлікту. Для жінок-журналістів, які працюють «у полі», не буде зайвим пройти курс із самооборони, адже сексуальне насильство і домагання до жінок-журналістів є реальною загрозою в зонах конфлікту.
• Обов’язково потрібно практикувати навички надання першої допомоги. Курс першої медичної допомоги містить усе – від штучного дихання до бойових поранень, у той час, як тренінг з перебування в агресивному середовищі пропонує сценарії укриття та планування у випадку настання різних можливих ситуацій. Важливо повторювати навчання кожні декілька років, якщо журналіст вирішує й надалі займатись польовою роботою.

"Журналістика – професія, де треба багато працювати".

Наталія Нагорна

воєнна кореспондентка "1+1"

У своєму виступі перед студентами у рамках проекту ТСН «Ті, що вражають» Наталія Нагорна розповіла про шлях у журналістиці і зауважила: «Мені постійно казали, що в мене нічого не вийде. Доводилося зціплювати зуби й доказувати протилежне»

Наталія Нагорна. фото: 1plus1.ua

Наталія Нагорна українська журналістка, спецкор ТСН, воєнна кореспондентка «1+1». Вона стала першою жінкою в редакції ТСН, яка поїхала розповідати про війну на Донбасі.
Під час Революції гідності була у складі групи швидкого реагування «Червоного Хреста». Також зробила десятки сюжетів та прямих включень з епіцентру подій у центрі міста. Має навички першої долікарської допомоги, надання допомоги в умовах вогню.Крім роботи в ТСН, Наталія Нагорна — ініціаторка проєкту і авторка курсу, який орієнтований на учнів старших класів, студентів та випускників факультетів журналістики, журналістів регіональних ЗМІ та всіх, кому цікаве створення новин.
У 2018 році видала книгу «Повернутися з війни» з власними ілюстраціями.

фото: Олексій Анхімов

Отримала Орден «За заслуги» III ступеня (6 червня 2017) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність.
У 2022 році журналістка, воєнна кореспондентка «1+1» Наталя Нагорна отримала спеціальну нагороду голови Литовської комісії з радіо та телебачення (LRTK) в рамках конкурсу на найкращу телерадіопрограму «Pragiedruliai». Її відзначили за сюжет "Маріуполь - яким він був і що стало"

Орден "За заслуги" 2017рік. фото: 1plus1.ua

Нагорода LRTK 2022 рік. фото: 1plus1.ua

фото: 1plus1.ua

Об’єктивна та твереза оцінка ризиків, ретельна підготовка з врахуванням усіх можливих загроз, набуття навичок з надання першої медичної допомоги, є не бажаними, а обов’язковими умовами для роботи журналістів та всіх учасників знімальних груп у зоні бойових дій. Також варто зауважити, що класичних тренінгів та порад з безпеки журналістської діяльності може бути недостатньо для того, щоб забезпечити прийнятний рівень безпеки під час нинішнього повномасштабного військового конфлікту в Україні. Важливо пам’ятати, на фронті журналіст може зіткнутись з багатьма іншими проблемами.

Відрядження до зони бойових дій та взаємодія з військовими

фото: prostir.ua

Проблема 1 – Труднощі процесу підготовки до роботи на фронті: правила та рекомендації.

Розберемо основні проблеми та труднощі, які виникають у журналістів, що знаходяться безпосередньо на лінії зіткнення. Матеріали звідти можуть мати різний жанр та форму, будь то фоторепортаж чи щоденні воєнні звіти (замітка, коментарі військових тощо). Більшість з цих матеріалів мають високий рейтинг та попит в суспільстві воюючої держави та світі, через що присутність інформатора на місці подій стає просто необхідною. Але потрапити на фронт журналісту вкрай складно і потрібно проходити відповідну процедуру. Одним із головних умов потрапляння журналіста на територію бойових дій є його акредитація. Прес-карта, яка надається медійній особі від Збройних сил України дозволяє виконувати редакційні завдання у зоні проведення бойових дій та у комендантський час.

Софія Богуцька, випускниця факультету журналістики ЗНУ, власна кореспондентка у Дніпрі програми «Вікна-новини» на телеканалі СТБ розповіла про власний досвід шляху до місця роботи:

"Наша ТБ-команда складається з двох людей – журналіст і оператор-водій. Їздимо своєю автівкою. Бувало нас везли транспортом від військової адміністрації. Труднощі – дороги у поганому стані або відсутність покриття; побиті снарядами дороги і з уламками; довга дорога – аби зняти звільнені села Херсонщини, ми долаємо з Дніпра 300 кілометрів в одну сторону. На шляхах до зони бойових дій та деокупованих територій є блокпости, де стоять військові і поліція. Якщо ви чесно скажете, що ви журналіст і будете без супроводу – вам не дозволять проїхати. Тому обов’язково треба мати супровід – це може бути прес-офіцер якоїсь бригади чи командування. Без домовленостей не вийде"

Софія Богуцька

Журналіст, який вже опинився на фронті, для виконання свого професійного обов’язку має дбати про збереження свого життя та здоров’я сам, бо ЗСУ не несуть за це відповідальності, але є низка правил та рекомендацій щодо висвітлення подій, які надають медійним особам державні органи та організації.

Служба безпеки України радить не фотографувати та не знімати: блокпости, аеропорти, залізничні вокзали, нафтобази, об’єкти нафтогазопроводів, електростанції, українських військових, українську бойову техніку, перебувати в місті під час комендантської години. Також, наказом Головнокомандувача ЗСУ №73 від 3 березня 2022 року, забороняється відвідування журналістами військових об’єктів та створення матеріалу звідти, якщо їх розкриття несе загрозу для виконання бойових завдань Збройними силами України. Щодо рекомендацій стосовно безпеки журналіста на території бойових дій - діє додаток 4 до наказу №73 є правила роботи для ЗМІ у районі бойових дій. Зокрема, журналіст повинен мати при собі шолом, бронежилет з маркуванням «PRESS» та аптечку. Бронежилети та каски журналісти можуть орендувати в Інституті масової інформації, заповнивши відповідну анкету.

Але що робити, коли небезпека вже загрожує життю журналіста. Своїми порадами поділилася Софія Богуцька:

“

"Найперше – твоє життя та здоров’я важливіші понад усе. Ну і твоєї команди! Тому жоден кадр не є таким важливим, як життя".

Далі:

1

ховатися і тікати, якщо є загроза життю;

2

вдягати амуніцію - бронежилет і каску, обов’язково мати аптечку і знати, як користуватися її вмістом. Для цього варто хоча б раз пройти спеціальний курс меддопомоги у зоні бойових дій;

3

слухати поради супроводу;

4

не ходити там, де не перевірено саперами. А де перевірено – все одно дивитися пильно під ноги і довкола. Якщо йдеш між дерев – там теж може бути заміновано;

5

не довіряти словам місцевих жителів, що «там ходити можна, бо ми 100 разів ходили»;

6

не чіпати підозрілі предмети, речі у покинутих окупантами домівках, якщо там ще ніхто не бував;

7

не наближатися впритул до тіл загиблих - вони можуть бути заміновані;

8

не ходити біля позицій окупантів без дозволу військових – там теж може бути заміновано;

9

дивитися на дорогу, якою їдете. На шляхах багато снарядів і уламків від снарядів, вирв. Тому обов’язково мати запасне колесо і мінімальний набір інструментів.

Проблема 2 – екіпірування журналіста

Медіа-експертка ІМІ – Ірина Земляна, на основі досвіду військових журналістів радить брати із собою у відрядження 2 наплічники, (тактичні рюкзаки темних кольорів (не камуфльовані). У великій сумці будуть об’ємні речі, типу одягу, спального мішку та предметів гігієни, а в меншу сумку можна брати під час роботи на полі. Туди можна покласти техніку та найнеобхідніші речі.

фото:'tsn.ua

З документів необхідно взяти: дійсний український паспорт; медичну картку, де вказані всі необхідні дані (група крові, алергія тощо); паперові дорожні карти місцевості (позначки на картах не рекомендують робити, щоб не ідентифікувати ціль поїздки); список екстрених контактів: лікарні, організації, консульства, довірені особи. Також краще зробити копії цих документів та додатково завантажити їх на електронному носії.

Софія Богуцька розповіла про власний досвід роботи в екіпіруванні:

Що найнеобхідніших речей Ви брали з собою?
- Найголовніше вдягнутися у зручний одяг відповідно до погодних умов. Взяти свій захист і все необхідне обладнання для роботи. Зарядити телефони і взяти павербанки. Додатково – щось попити і поїсти. Там, де ви працюватимете, може не бути магазинів і кафе.
Чи складно проходила Ваша адаптація до умов роботи в бронежилеті, під обстрілами і в постійній загрозі життю?
- У мене є два бронежилети. Один вкрай важкий – приблизно 15 кг. Інший легший. Одного разу я у важкому відпрацювала з 10 і до 17 – це, правда, тяжко для плечей та спини. Але коли ти скидаєш ту ношу - відчуття полегшення надзвичайне! Якщо я розумію, що мені треба буде довго знімати – вдягаю легший варіант. В ньому, зокрема, зручніше сідати у машину для переїздів. Втім, якби я їхала працювати на передову - обрала би більш захищений і важчий варіант з коміром і наплічниками. Хоча якщо треба швидко бігти і ховатися – то краще підійде бути в касці і плитоносці. І, обов’язково, з аптечкою.»
-Що можна взяти з собою для того, щоб отримати емоційне розвантаження у тяжких умовах?
- Їсти і пити. Це вже після зйомки.

Софія Богуцька

Проблема 3 – обмеження доступу до чутливої інформації.

Інститут масової інформації на основі американського досвіду роботи в зоні бойових дій склали список обмежень на збір чутливої інформації

Відповідно цим рекомендаціями журналісти не можуть писати про:

Точну чисельність військових підрозділів, повітряних суден та іншого обладнання;

Імена, зовнішній вигляд та рідні міста військових без їхньої згоди;

Назви військових об’єктів, географічні дані з розташування, а також показувати фото чи відео об’єктів і локацій, які можна визначити, — лише за умови узгодження із командуванням;

Інформацію про майбутні операції та пересування військ;

Фотографувати затриманого або військовополоненого.

Воєнні журналіст(к)и радять консультуватися із самими військовими щодо інформації, яку плануєте поширювати. Своїм досвідом взаємодії з військовими поділилась Софія Богуцька:

Розкажіть, чи виникали непорозуміння чи конфлікти під час взаємодії з військовими ?
.- Конфліктів не було. Деколи ми об’єктивно можемо бути обмежені у часі на зйомку. Нас можуть підганяти. Намагаємося порозумітися у цьому так, щоб встигнути. Можуть заборонити щось зняти. Навіть якщо вже хтось і знімав до тебе. Майже завжди є варіант зняти без дозволу, але якщо це вийде в ефір – можуть бути наслідки. Для роботи у зоні бойових дій журналістів акредитують у МО (міністерстві оборони – авт.). Акредитацію можуть скасувати.
Чи виникали у Вас непорозуміння з військовими стосовно збору чутливої інформації ?
- Не було такого. Військові, як правило, не втручаються у цей процес, якщо він не пов’язаний із необхідністю зйомок у заборонених місцях. Якщо ви маєте на увазі зйомка загиблих чи поранених – у мене не було такого у практиці безпосередньо на передовій.
Які б поради Ви дали під час взаємодії з військовими
- Чітко озвучувати, що вам потрібно знімати. Якщо заборони якісь реально не виправдані – відстоювати свою думку. Вміти домовлятися.

У журналістів в зоні бойових дій також виникають логістичні проблеми.

Військовим кореспондентам потрапити на фронт буває дуже проблематично.

фото: ronapraci.kiev.ua

Отримати дозвіл на роботу в зоні бойових дій можна від військових, враховуючи ситуацію в місці, де збирається працювати журналіст. Також встановлюється Алгоритм роботи на небезпечних територіях для медійників, що обмежує журналістів до висвітлення інформації, яка може загрожувати безпеці військових та цивільних.Крім того, журналістам також важко вибратися з території, де тривають активні бойові дії або з окупованих територій. Вони можуть опинитися в безвихідній ситуації разом з іншими жителями обстріляних міст. Журналістка Єва Міронова поділилась історією, що сталася на українському блокпості:

"Була одна нестандартна ситуація, коли на блокпосту з'ясувалося, що у нашого оператора пологівська прописка, а Пологи в окупації. І з цим ми довго розбиралися під час обстрілу. Ми їхали в Оріхів всередині осені, там були обстріли. Ми вже виїхали, зробили зйомку. З нами був голова ОТГ. Військові передивлялись наші документи: в мене все було, як слід, в оператора теж, але в нього пологівська прописка, в Запоріжжі не реєструвався. Відсутність запорізької позначки хоч десь, їх не влаштувало. Військових можна зрозуміти, бо вони не знають, що це за людина. Може бути диверсант. Коротше, довго говорили. Військові посвідчення трішки їх заспокоїли й підтвердження голови ОТГ, що ми дійсно знімальна група телеканалу «Рада». Через 20 хвилин поїхали вже далі".

Єва Міронова

Отже, журналісти мають серйозно підходити до поїздки на окуповані території чи у зони активних бойових дій та завжди мати документи, що підтверджують їх особу.Також пані Єва розповіла, що журналісти можуть запросити супровід, щоб потрапити у необхідні міста. Вона ще зазначила, що дістатися на території, які сильно обстрілюються, дуже важко на прикладі ситуації в Оріхові:

"Чесно кажучи, мої колеги із Запоріжжя часто беруть із собою супровід. Чи вони їдуть в колоні, чи з військовими або поліцією. Ми ніколи цього не просили, ми їздимо самі. У нас є всі документи, ми їх так показуємо, до нас доброзичливо так, нормально відносяться військові. Зараз проїзд більш-менш вільний. В останній раз, ми давно вже не були в Оріхові й збиралися туди поїхати, бо там зараз сильніші обстріли, ніж було, постійно обстрілюють Оріхів. Ми їздили знімати в Комишуваху півтора тижні тому, й нам потрібні були герої з Оріхова й там так вдало вийшло знайти людину в Комишувасі, яка працює в місцевій комунальній службі, але живе цей чоловік в Оріхові. Ми в нього брали коментар й він нам так спонтанно сказав, чи не хочемо ми поїхати в Оріхів. Звичайно хочемо! Але туди не пускають, а він – «Як не пускають? Зараз все вільно, проїдете нормально, але там сильні обстріли». Але, - каже, - там вже 3 дні більш-менш спокійно». Ну, добре, зараз і поїдемо. Ми взяли у нього коментар, у його дружини теж про те, як вони там живуть. От, ми збиралися їхати, він телефонує заступниці голови ОТГ, а там як раз в цей ранок був обстріл й ми в телефоні чуємо як там гучно, як стріляють. Вона сказала, що не може говорити, тут обстріл. Чоловік цей нам каже, хлопці-дівчата нікуди не їдете, бо зараз обстрілюють. Ну, поїдемо через 10 хвилин. Через 10 хвилин телефонуємо – закінчився обстріл й ми поїхали одразу".

Єва Міронова

Більш того, журналісти не завжди їздять у небезпечні місця на спеціально обладнаних транспортних засобах (як приклад – журналісти каналу Skynews ). Єва Міронова також сказала, що подорожує в небезпечні місця на звичайній цивільній машині. У разі артилерійського обстрілу вони можуть отримати серйозні пошкодження та втратити транспорт, щоб врятувати своє життя.

фото: Єва Міронова

Воєнний кореспондент Стас Козлюк в інтерв’ю Medialab зазначив, що ситуація в зоні активних бойових дій може бути різною й приготуватися до небезпечних ситуацій не вийде:

"Відрядження може минути так, що ти будеш бачити лише розбиті будинки. А можна потрапити під обстріл. Ти можеш натрапити на масові поховання (як це було під Києвом) чи на гори вбитих цивільних, які лежать просто неба. Якщо їхати на Донбас, де зараз найбільша заруба, то, певно, треба бути готовим, що може прилетіти в будь-який момент. І треба знати, що при цьому робити: коли вистрибувати з авто й ховатися у канаві, коли тікати, коли не їхати взагалі. Щодо останнього все дуже ситуативно. І вирішується на ходу"

Стас Козлюк

Нарешті, передача інформації може бути складною в зоні бойових дій. Багато міст на окупованих територіях не мають зв’язку та доступу до Інтернету. Тому кореспонденти не завжди можуть вчасно передати дані про конфлікт. Проте, наприклад у пані Єви проблем зі зв’язком не було – їм вдавалося включатися навіть з окупованих територій. Весь відзнятий матеріал вони відвозили до Запоріжжя, де вже його відбирали й сортували.Крім того, військові чи органи влади можуть вимагати видалення певних викривальних матеріалів. Невиконання такої вимоги може призвести до смерті або погроз журналістам та їхнім родинам.

фото: "Детектор медіа"

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЖУРНАЛІСТА НА ФРОНТІ

Оскільки робота журналіста у воєнний час є дуже важливою, то знаходячись на передовій на журналіста покладено відповідальну місію, яку він виконує незважаючи на певні проблеми.

фото: Генеральний штаб ЗСУ. сторінка-Facebook

До персональних проблем можна віднести усе, що стосується людини та її особистого життя. Загалом, персональні проблеми можуть заважати журналісту працювати й так у стресовій обстановці.

Основною персональною проблемою є проблема виживання, адже перебування в таких умовах постійно провокує певний стрес та страх за життя. В таких умовах організм працює майже на виснаження, оскільки немає певного проміжку між стресовими подіями. Наступною є проблема адаптації та звикання до знаходження в таких умовах. Оскільки потрібен певний час для того, щоб прийняти та зрозуміти певні особливості поведінки в новому середовищі. Також, в журналіста виникають ситуаційні проблеми, які потребують швидкого рішення та оперативних дій.

фото: my-kiev.com

Наступним видом персональних проблем є індивідуальні, наприклад проблеми пов'язані з фізичним та психологічним здоров'ям, певні особливості поведінки та рівень стрестійкості. Індивідуальні проблеми є ключовим, адже від них залежить, як буде триматися журналіст на фронті. Оскільки можуть виникати певні труднощі з отриманням ліків, а також погіршення стану через певну хворобу. Стресостійкість має певний вплив, оскільки рівень адаптації та вміння чітко діяти у певних надзвичайних ситуаціях, є ключовими для виконання роботи на фронті. Отримання ментального виснаження та почуття безсилля впливає на продуктивність та на бажання взагалі щось робити. Таким чином виникають депресивні розлади, які починають впливати на стан загалом.

Також, не слід забувати про суб'єктивні проблеми, які пов'язані з ментальним розвитком кожної особистості, а також з отриманими психологічними та фізичними травмами на фронті, які також можуть заважати роботі та недавати концентруватися, оскільки побачене там може забирати усі думки та увагу. А фізична травма, яку отримав журналіст, в залежності від типу травми, може навіть зламати повністю життя. Таким чином, журналіст отримує посттравматичний стресовий розлад, через переживання стресових ситуацій. Такий досвід може завдати професійної шкоди, наприклад журналіст може відмовитись висвітлювати такі події або піти з журналістики
взагалі.

фото: gettyimages.com

Софія Богуцька розповіла про власні емоції під час роботи близько передової:

"На самій передовій я не працювала. Проте у Дніпропетровській області є 10 громад, які за Наказом Мінреінтеграції розташовані у районах проведення воєнних (бойових) дій. Я працювала і працюю в кількох з них. Мушу зазначити, що не у всі громади можна поїхати працювати. Деякі, наприклад, у Нікопольському районі, закриті для офіційних зйомок. Це питання вирішують військові разом із військовою адміністрацією області"

Софія Богуцька

Софія Богуцька під час роботи у прямому ефірі загальнонаціонального телемарафону "Єдині новини"

"Коли вперше їдеш працювати у зону бойових дій – є певна невідомість. Тобто є твоя робота, яку ти можеш спрогнозувати - інтерв’ю, картинка. І є умови, які не залежать від тебе. Це обстріли, які можуть розпочатися раптово. Адже зона бойових дій – це коли до ворожих позицій може бути 5-7 кілометрів. Тому спершу відчуття – прислухатися до звуків. Утім, з нами завжди є супровід військових або військової адміністрації, які пояснюють – як тільки є загроза обстрілу, ми повинні покинути територію. Бо життя є важливішим за будь-які зйомки"

Софія Богуцька

фото: Софія Богуцька. Наслідки обстрілів Дніпра 17 листопада 2022 року

"Ще більш складно – це робота на звільненій від російських окупантів території, коли вони втекли і знаходяться на позиціях за 5-10 кілометрів. Так було на деокупованій Херсонщині. Тоді треба не лише пильнувати, є обстріл чи нема. А ще й дивитися прискіпливіше довкола і куди йдеш. Бо на деокупованих територіях дуже багато замінованих об’єктів і доріг, які можуть не встигнути розмінувати, можуть розмінувати не до кінця. Тобто тобі необхідно емоційно зосередитися. І ще й зробити роботу. Але це справа одного-двох виїздів. Далі – легше".

Софія Богуцька

До об'єктивних персональних проблем належить страх смерті, відчуття самотності, страх отримати фізичне ушкодження, відчуття порожнечі або сильна жага до життя. Через такі емоції, відчувається постійна напруга, що може викликати тільки концентрування на своєму фізичному здоров'ї. Через це може знижуватись бажання відпочинку, бо є постійна небезпека. Через постійне емоційне навантаження, яке присутнє від небезпечної та тривожної обстановки, винникає бажання або абстрагуватися від ситуацій або навпаки є підвищений інтерес до небезпеки. Саме так спрацьовують захисні механізми, але підвищений інтерес до небезпеки, бажання більше передавати таку інформацію та атмосферу є наслідком посттравматичного синдрому.

Як зазначає журналістка Єва Міронова, після повернення з фронту її психіка не зазнала змін:

"Ніяких змін не відчуваю. Ми вже якось звикли до прильотів. Так, там більш гучніше й частіше, але я не думаю, що це якось різниться від Запоріжжя, ми ж тут завжди прильоти чуємо. Так от якщо чисто по-людськи, мене «накрило», коли було прильоти от власне у центрі, на Сталеварів, там «Маленький Париж», на Якова-Новицького, на Осипенківському, коли зруйновано було багатоповерхівку. Ми ж на всіх цих прильотах були й, коли ми були на Сталеварів, включалися з цього будинку рано вранці. І коли ми включались були ракетні прильоти (сміється). Прямо в прямому ефірі гупало й мені оператор каже, що треба бігти звідси, а я стою у прямому ефірі, продовжую розповідати. А потім вже в чаті, коли спілкувалася зі своїми колегами, вони кажуть, що ми просто герої, бо, блін, летять ракети, ти стоїш, а я – «ну а що робити?». Коли ми завершили роботу, нас забрали рятувальники й повели до пішохідного переходу, де ми трошки почекали, поки все це завершиться".

Єва Міронова

Також, види персональних проблем впливають на сприйняття навколишнього середовища, тобто нової реальності. Наступною персональною проблемою є соціальна адаптація у військовому середовищі. Спілкування з військовими або цивільними, що перебувають у зоні бойових дій, потребує певних правил етики та правил щодо збереження психіки людини. Такі проблеми є певною загрозою для психічного здоров'я, адже психологічні механізми постійно швидко працюють для того, щоб психіка могла адаптуватися. Але переживаючи травмуючі події, починають з'являтися тривожні сни або поганий сон, болісні спогади, повторне переживання болю, тривожні думки, зміна характеру та поведінки, підвищення агресивності та чутливості, руйнівні почуття. Постійна напруга та відчуття перманентної тривожності впливають на подальшу роботу, як взагалі так і з такою тематикою. Оскільки перебування на фронті є постійним стресовим фактором, то відчуття певних емоцій, наприклад страх, може вкладатися в норму, але якщо це не переходить у більш серйозні категорії та фази, які відносяться до різних посттравматичних синдромів. Таким чином організм починає перебувати у постійному стресі, що негативно впливає на фізичне здоров'я. Можуть виникати сильний головний біль, негативний вплив на імунну систему, м'язову та нервову.

Саме тому персональні проблеми є важливими, адже вони впливають на подальшу долю особистості та на якість матеріалів з воєнною тематикою.

Етика й стандарти

Висвітлення війни також відображається на етичних нормах журналістики.

фото: reuters

У мирний час фото- чи відеозйомка страждань і смерті в ЗМІ заборонена або дуже обмежена. Однак у воєнний час прояв жорстокості стає серйозною проблемою. З одного боку, необхідно звести до мінімуму насильство в ЗМІ. Відображення насильницького контенту може призвести до стресу, тривожних розладів і поганого психічного здоров’я в людей, які пережили демонстровані події. Журналістка каналу «Рада» зазначила, що відчуває жах, коли фіксує жертв російських злочинів. Окрім цього, вона поділилась тим, що часом навіть у досвідчених журналістів спрацьовує в голові такий собі тригер, який засідає надовго й погіршує психо-емоційний стан:

"Ну звичайно жах, що можна відчувати – жах. Психіка звикає до цього, але жах ти завжди відчуваєш. Я можу розказати ситуацію, коли я приїхала з відпустки. Ви знаєте, що в нас був обстріл колони на виїзд із Запоріжжя. І в цей день я як раз їхала з відпустки із Західної України. Я була на потязі й зранку побачила новини. Це був перший робочий день після відпустки і я зрозуміла, що зараз, прям з потяга я буду туди їхати. Приїхав мій оператор, забрав мене. Звичайно, я їхала з думкою, що може вже там тіла забрали, бо було багато жертв. Ну, ніфіга. Приїхали, там ще були накриті тіла людей, жінка закривавлена в машині була. Я нічого такого особливого не відчувала, я відчувала співчуття, було мені дуже моторошно якось. Я відпрацювала, мабуть якийсь цинізм з’являється своєрідний. Але бувають такі моменти, що ніби тригер якийсь спрацьовує в голові. От ми були у Вільнянську на минулому тижні, коли у житловий будинок влучила ракета. Там жило три родини і дев’ять загиблих. От я беру коментар у голови Вільнянського ОТГ і вона якось так сказала: «знайшли фрагмент тіла 14-ти річного хлопчика». І в мене в голові це засіло «фрагмент тіла», «фрагмент тіла»… я стою дві години, в мене це прокручується в голові. Ну неможливо просто сказати, коли в тебе спрацює ця кнопка й коли тобі стане дуже погано. Тоді мені було дуже погано".

Єва Міронова

Але, з іншого боку, жахливі злочини мають бути задокументовані для інформування громадськості та їх подальшого використання як доказів у міжнародних судах. Наприклад, фоторепортажі про геноцид українців в різних містах, зокрема Бучі, мають на меті привернути увагу до жорстокості російського ворога. Багато знімків публікувалися, демонструючи власне тіла загиблих. Журналістка Єва Міронова розповіла, що їй також доводилось знімати загиблих у місті Запоріжжя:

"Ми знімали, коли рятувальники діставали тіла на Якова-Новицького. У нас такий підхід, що ми не знімаємо крупними планами, ми знімаємо здалеку, накрите тіло. Це звичайна справа. Ми ж не бачимо, що там за людина. Людину от взагалі не впізнати, якщо навіть вона не накрита".

Єва Міронова

фото: Єва Міронова. Наслідки обстрілів Запоріжжя

З одного боку, це сприяє медіанасильству, проте з іншого відео- та фотофіксація може бути використана для отримання сатисфакції під час міжнародних судових процесів.
Смерть – це завжди дуже важко і журналістам під час активних бойових дій доводиться нерідко свої емоції ставити на другий план та робити пріоритетом професіоналізм навіть у важких ситуаціях. Єва Міронова розповіла, що не любить лізти в душу та навмисно не шукає людей у горі, бо право людини відмовитись від надання коментаря, якщо він їй шкодить, є абсолютно правомірним:

"Я сама це не люблю й ніколи не лізу людям в душу. Звичайно «класно», коли є емоційні сцени, коли люди плачуть, то, звичайно, це якось життєво. Але, блін, вже спочатку війни набачились людей, які плачуть – переселенці, маріупольці, які їхали навесні. Бо навесні ми кожного дня були на Епіцентрі, всіх знімали, всі з автобусів, всі плачуть, всім співчуваємо, всіх обіймаємо. Чесно, ми не шукаємо такого спеціально, я не намагаюся з людей видавити емоції, сльози. От був прильот у нас, коли на Моторобудівників одна людина загинула, чоловік 40-ка років. Ми туди поїхали, МНС розгрібали завали і жінка, мама цього чоловіка, там була на місці. Я її не шукала, вона сама ходила і вона до мене звернулася, щоб дізнатися, що ми фотографуємо. Ми з нею поспілкувалися і вона каже, що вона мама цього чоловіка, її син тут згорів. Я запитала в неї коректно, чи може вона надати нам коментар. Вона відповіла, що не хоче й не може – все, я до неї ніяк не приставала – не можете, не хочете й не треба, пішли далі знімати. Я не витягую з людей прям спеціально".

Єва Міронова

Не менш важливим для інформування світової громадськості є висвітлення історій постраждалих унаслідок війни або вимушених переселенців / біженців

Те, з чим зіштовхнулися ці люди, вимагає коректного та обережного підходу до інтерв’ювання. Журналісту необхідно дізнатися про деталі трагедії, щоб не завдати шкоди людині. Інтерв’юери можуть не розуміти почуттів постраждалих повноцінно. До того ж, зазвичай власне журналіст стає першим, кому довірилась постраждала людина, тому від поважливого ставлення залежить і її бажання відкритися.

Журналістика бере інтерв'ю у біженки. Історія біженки з Маріуполя

Проте, деякі журналісти керуються прагненням отримати ексклюзивні матеріали, ігноруючи почуття людей, які зазнали болю. Прикладом неетичного та образливого відношення до жертви війни став матеріал журналіста італійського каналу RAI News. Після ракетної атаки на Вінницю 14 липня, поранень зазнала мати загиблої дитини Ірина Дмитрієва. Через два дні до реабілітаційної палати прийшов фіксер Антон Кудінов разом із журналісткою Лаурою Тангерліні, щоб взяти інтерв’ю у жінки. Під час запису, Кудінов показав Ірині відео з її загиблою дитиною, що викликало в неї виплеск емоцій. За словами лікарів, інформація про загибель дитини могла вбити її маму. Більш того, журналісти не отримали дозволу на інтерв’ю від родини й дізналися про його проведення вже декілька днів потому.

Комісія з журналістської етики (КЖЕ) засудила публікацію Кудінова через такий підхід до демонстрації чутливих тем. Згідно з висновком Комісії, висвітлення не має завдавати страждань людям, які зазнали болю, навіть якщо на меті привернення уваги до воєнних злочинів. Також журналіст має звернутися до лікарів, щоб з’ясувати стан постраждалої, бо людина може не розуміти власне самопочуття після інтенсивного лікування.

Незалежна медіана рада рекомендує журналістам дотримуватись наступних правил при спілкуванні з постраждалими людьми:

Не привласнювати історію травмованої людини. Людина не має відчувати, що стала цікавою широкому загалу виключно як «жертва новин».

Журналіст має забезпечити приватність людини, що зазнала травми. Медійна рада зазначає, що краще уникати таких означень як «жертва», замінювати їх на синонімічні, які показували б силу та незламність: уціліла, людина з досвідом травми, свідок воєнного злочину.

Не можна ставитися до людини тільки як до джерела інформації щодо події, яка викликає у людини страждання. Необхідно питати, як себе відчуває людина, чи може вона надавати коментаря, чи отримує вона достатньо допомоги тощо.

Перед розмовою журналісту треба підготуватися до сприймання травматичного досвіду. Важливо тримати емоційний баланс, не вдаватися до жалю чи байдужості. Журналісту варто поставити себе на місце уцілілої людини. Також інтерв’юеру не треба казати, що він/вона розділяють біль постраждалої людини.

Журналіст має переконатися в тому, що свідок подій знає про загибель або травми своїх рідних, щоб не викликати страждання у цієї людини.

Журналісту треба отримати усвідомлену згоду на надання коментарів.

До вибору місця розмови треба підходити відповідально, щоб не завдати шкоду людині, або, щоб не зняти те, що не мона викладати під час воєноого часу, наприклад критичну інфраструктуру

Страшні події та ненависть до ворога викликає в українців емоційну вербальну реакцію у вигляді нецензурної лексики чи мови ворожнечі.

Хоча лайка є елементом єднання та самоідентифікації народу та навіть захищає від психічного зриву, але її використання в журналістських матеріалах продовжує бути порушенням етичних норм.

На думку заслуженої журналістки України Світлани Остапи, багато журналістів дозволяють собі лаятися в ефірі на постійній основі. Це можна вибачити при висвітленні злочинів росіян, але коли нецензурна лексика стає повсякденною, то таке виправдовувати війною не можна

«Та навіть у стані війни ми маємо встановлювати для себе в публічному ефірному просторі рамки як нація з високою культурою, відмінною від ворожої, московської. Крім того, ми маємо усвідомлювати, що по той бік екранів можуть бути діти, і так травмовані воєнною реальністю»

зазначила голова Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Ольга Герасим’юк.

фото: i.igule.ycom

Також Ольга Герасим’юк написала, що не можна допустити того, щоб війна асоціювалась з лайливими виразами, які б потім цитувалися у навчальному процесі. До того ж, найбільш розповсюдженими є лайливі слова з російської мови, тому, як вважає пані Ольга, мати, тим паче ворожі, не повинні стати культурною нормою.

За словами Єви Міронової, її колеги та вона сама не використовують нецензурну лексику, але її використовують герої. Вона вважає, що в такий час це цілком нормально, бо люди відчувають багато негативних емоцій й ненависть до ворога. Проте, в ефір вона не може пустити оригінальні слова інтерв’юйованих, хіба що зацензурити їх.

"Ні, ми не використовуємо таку лексику, а герої - так. Ми, звісно, не вставляємо це в ефір, або запікуємо. Чому? Тому що вони в напрузі, тому що вони в розпачі, в люті, у відчаї. Часто таке бувало з переселенцями, людьми, які залишились без домівки, деякі без родичів. У них є привід говорити так. Відношуся взагалі нормально. Мене це ніяк не дивує, чесно, в сьогоднішній ситуації. Просто в ефірі це не може вийти як в оригіналі, тому це якось запікується"

Єва Міронова

фото::undp.org

Ще одним порушенням етики є вживання мови ворожнечі журналістами та героями інтерв’ю. В мирний час її використання заборонено через посилення негативного відношення до певної групи в суспільстві та поглиблення стереотипів. Проте, у воєнний час суспільство єднається навколо ненависті та дегуманізації ворога, що може відображатися на роботі журналістів. Так з початку широкомасштабної військової агресії з’явилися вирази на позначення російських військових, зокрема «орки», «рашисти» тощо. КЖЕ рекомендує не використовувати слово «орки» для визначення окупантів. Це пояснюється міфологізацію супротивника, хоча російського ворога необхідно й називати російським ворогом задля того, щоб підкреслити реальність злочинів. Однак, термін «рашист» та похідні використовувати можна, тому що йдеться про послідовників російсько-фашистської ідеології, а не про власне етнічну групу.

СТАНДАРТИ

Під час воєнного стану страждають також професійні журналістські стандарти. Те, що було основою якісної роботи зараз зазнало багатьох змін. Інформація стала більш обмеженою, виникла значна складність перевірки її достовірності та своєчасного транслювання.

фото: teletype

Наприклад, певних змін зазнав стандарт повноти. При висвітленні новин на фронті журналіст не має називати свого точного місцезнаходження або інтерв’юйованого. Тому журналісти вдаються до самоцензури, щоб не наразити себе та інших на ризик. Наприклад, журналістка «Ради» Єва Міронова розповіла, що журналіста не пустять в місця, де небезпечно або заборонено знімати:

"Журналіста не пустять туди, куди не можна їхати з точки зору небезпеки, або цей об’єкт не можна знімати. Але журналісти й самі знають, що можна, а що не можна знімати. Якщо ми під’їжджаємо до якогось будинку, а там поруч ЛЕП чи підстанція, то ми знаємо, що це не можна брати в кадр. Ми живемо в цій країні, це наша країна, ми не хочемо, щоб вона була зруйнована, ми ж не хочемо наводити в ефірі тих самих рашистів, вибачте. Навіть якщо ми і знімемо, то це ніхто не видасть в ефір"

Єва Міронова

Більш того, з міркувань безпеки, журналісту не варто називати повних імен людей з якими він веде бесіду і показувати їх на тлі, яке можна легко впізнати.

"Ми брали інтерв’ю в атомників, ми запитували, чи хочуть вони, щоб були в кадрі. Якщо людина не хоче, то можемо знімати її зі спини, чи замозаювати обличчя, чи знімати з плеча, навіть можемо міняти голову людини, якщо в неї залишилися родичі на окупованій території. Безпека людини, яка нам дає коментар – вище за все. Сьогодні людина сказала в ефірі оце, а завтра всі родичі, які в неї залишилися на окупованій території, можуть постраждати. Тому з точки безпеки цієї людини та її родичів там, ми робимо усе, щоб було коректно"

Єва Міронова

фото: Gazeteci

Окрім цього, згідно з наказом

Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, ЗМІ заборонено висвітлювати:

1

Найменування частин, підрозділів, а також їхнє розташування

2

Кількість озброєння та техніки, їхній стан і місце зберігання

3

Умовні позначки об'єктів

4

Будь-яку інформацію про операції

Повномасштабна воєнна агресії негативно впливає на стандарт достовірності. Окрім фізичної війни на фронті в той же час відбувається війна в інфопросторі. Країна-агресорка просуває брехливі наративи, аби дискредитувати українську владу та військових у великих обсягах для більшого масштабу впливу. Окрім того, набрала значних обертів неперевірена інформація від очевидців подій. Тому журналісти вимушені перевіряти та викривати фейкові повідомлення. Однак, велика кількість такої інформації ускладнює її верифікацію й ЗМІ часом допускаються помилок. При висвітленні суспільно-важливих подій під час воєнних дій журналіст має бути впевненим у надійності свого джерела та додатково перевіряти дані, якщо виникають сумніви, особливо із соціальних медіа. Єва Міронова зазначає, що всю інформацію, що до них надходить вони обов’язково перевіряють:

“

Є стандарти, які декларуються редакцією, і навіть якщо ти щось таке напишеш, то це перевірять. Всю інформацію ми верифікуємо. Те що говорять люди – це їх реальність, ми не можемо мати сумнівів. Якщо ти береш коментар у людини, ця людина тобі говорить прямою мовою, ти можеш це описувати як є. Що стосується фактів, то ми перевіряємо їх по конкретних джерелах, корелюючи з військовою адміністрацією чи із Запорізькою мерією

— Єва Міронова

До неперевірених джерел інформація пані Єва не звертається, зокрема до різних російських джерел:
«Особисто я ні. Я бережу психіку, я не ходжу по оркським каналам ніяким. Хоча, мабуть, це дуже корисно, іноді почитати, а що пишуть за поребриком. Але я ні, на мені це дуже відбивається»

фото: 123RF

Не зайвим буде звернення до експертів у певній галузі для отримання повних коментарів для збалансованого матеріалу. Кожне джерело інформації має бути конкретно названим та бути компетентним у питаннях, які ставлять журналісти.

Журналіст залишається громадянином України, тому має свою позицію щодо певних подій в країні та патріотичну самоідентифікацію зі своєю етнічною групою. Суб'єктивізм є проявом непрофесіоналізму, хоча покликаний підтримати громадян України або звернути їхню увагу на якусь проблему. Однак, порушення стандарту відокремлення фактів від думок все ж не має виправдовуватися патріотичним чи опозиційним мотивами. На думку воєнного журналіста Романа Бочкали, стандартами необхідно керуватися й журналіст має залишатися над ситуацією; всіх журналістів об’єднує патріотична позиція та тому протиріч між правилами та любов’ю до своєї країни нема.

Журналістка «Ради» Єва Міронова також додала, що під час війни дотримання стандартів в її матеріалі навіть удосконалились:
«Я би сказала, що стандарти підвищуються. Якщо в цивільному житті це було більш так мирні сюжети, то зараз ти відчуваєш відповідальність. Я б не сказала, що раніше ми цього не розуміли, звичайно розуміли, й нормальний журналіст розуміє, що всю інформацію треба перевіряти, двісті разів верифікувати, погоджувати з тими, з тими інстанціями, питати, а чи правда, чи неправда – просто дослівно все перевіряти. Сьогодні ти перевіряєш це не десять, а в десять разів більше, ніж десять (сміється)».

Автори матеріалу: Вадим Сорвін, Вероніка Христіч, Вікторія Свідерська, Анастасія Лиховоз, Тетяна Денисова

Джерела:
Блок 1
1. Посібник рекомендацій для працівників ЗМІ. Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації. URL:https://www.osce.org/files/f/documents/9/3/254531.pdf
2. Особисті якості журналіста як виробничий ресурс. URL:https://stud.com.ua/74087/zhurnalistika/osobisti_yakosti_zhurnalista_virobnichiy_resurs
3. Яким повинен бути справжній журналіст. URL: https://pressassociation.org.ua/ua/yakim-povinen-buti-spravzhnij-zhurnalist/
4. Україна Висвітлення конфлікту. Практичний посібник для журналістів. URL: https://www.slideshare.net/DonbassFullAccess/ss-93445193
5. Журналістика воєнного часу. URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/media/zhurnalistyka-voyennogo-chasu
Джерела
Блок 2
1. Журналісти на війні: нові виклики. URL:https://medialab.online/news/vijna-novi-vyklyky/
2. Документувати війну. URL: https://medialab.online/news/dokumentuvaty_vijnu/
3. Наказ Головнокомандуючого Збройних сил України. URL: https://www.mil.gov.ua/content/mou_orders/nakaz_73_zi_zminamu.pdf
4.Порядок оформлення прес-карт представниками ЗМІ щодо висвітлення діяльності Об’єднаних сил. URL:https://www.mil.gov.ua/dlya-zmi/ato-press.html
5. Дослідження професійних стандартів. URL: https://imi.org.ua/monitorings/doslidzhennya-profesijnyh-standartiv
Джерела
Блок 3
1. Наказ Головнокомандуючого Збройних сил України. URL: https://www.mil.gov.ua/content/mou_orders/nakaz_73_zi_zminamu.pdf
2. Sky News team under heavy fire as ambushed in Ukraine this week. Sky News. URL: https://www.youtube.com/watch?v=wyM_9P4igys [VIDEO]
3. М. Голуб. Журналісти на війні: нові виклики. MediaLab. URL: https://medialab.online/news/vijna-novi-vyklyky/
4. Погрози редакціям та тиск на журналістів: повномасштабне вторгнення росії на Донбас. Громадське. URL: https://hromadske.radio/vlasna-dumka/pohrozy-redaktsiiam-ta-tysk-na-zhurnalistiv-vtorhnennia-rosii-na-donbas
Джерела
Блок 4
1. Особистісні проблеми. Класифікація. URL: https://ik-ptz.ru/russian-language/lichnostnye-problemy-klassifikaciya-i-resursy-klientov.html#
2. Посттравматичний стресовий розлад. URL:https://www.google.com/url?sa=t&source=web&rct=j&url=https://omh.ny.gov/omhweb/russian/booklets/ptsd.html&ved=2ahUKEwi7-93_qM_7AhVLkMMKHfAoCHcQFnoECEIQAQ&usg=AOvVaw0oN90C8OWzggZpDgmi3Cns
3. Психічне здоров'я. URL: http://cgz.vn.ua/problematika-gromadskogo-zdorovya/problematika-gromadskogo-zdorovya_446.html#:~:text=%D0%94%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%BD%D0%B5%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE,(%D1%88%D1%83%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D1%96%D0%BD.).
Джерела
Блок 5
1. Н. Рогальська. Україна збирає докази для Гааги: наслідки війни з Росією - фото, відео 18+ (ENG Below). Stopcor. URL: https://www.stopcor.org/ukr/section-suspilstvo/news-ukraina-zbirae-dokazi-dlya-gaagi-naslidki-vijni-z-rosieyu-foto-video-18-eng-below-02-03-2022.html
2. Т. Ібрагімов. Бабуся загиблої у Вінниці дівчинки: "Якщо скажу їй, що Ліза загинула — поховаю обох". Суспільне новини. URL: https://suspilne.media/260980-babusa-zagibloi-u-vinnici-divcinki-akso-skazu-ij-so-liza-zaginula-pohovau-oboh/
3. Як коректно інтерв’ювати постраждалих від війни. Рекомендація Незалежної медійної ради. Детектор медіа. URL: https://detector.media/community/article/202882/2022-09-17-yak-korektno-intervyuvaty-postrazhdalykh-vid-viyny-rekomendatsiya-nezalezhnoi-mediynoi-rady/
4. Н. Собенко. Психологи пояснили, навіщо українцям матюки під час війни. Детектор Медіа. URL: https://detector.media/community/article/202882/2022-09-17-yak-korektno-intervyuvaty-postrazhdalykh-vid-viyny-rekomendatsiya-nezalezhnoi-mediynoi-rady/
5. С. Остапа. Не варто списувати на війну порушення норм журналістської етики. Детектор медіа. URL: https://detector.media/blogs/article/198957/2022-05-05-ne-varto-spysuvaty-na-viynu-porushennya-norm-zhurnalistskoi-etyky/
6. «Мовимо гідно». Нацрада закликала не лаятися в етері. Детектор медіа. URL: https://detector.media/infospace/article/197327/2022-03-09-movymo-gidno-natsrada-zaklykala-ne-layatysya-v-eteri/
7. Рекомендації Комісії з журналістської етики щодо вживання стилістично забарвленої лексики в журналістських матеріалах про війну. Комісія з журналістської етики. URL: https://cje.org.ua/statements/rekomendatsii-komisii-z-zhurnalistskoi-etyky-shchodo-vzhyvannia-stylistychno-zabarvlenoi-leksyky-v-zhurnalistskykh-materialakh-pro-viynu/
8. Що категорично заборонено висвітлювати ЗМІ у воєнний час. Роз'яснення головнокомандувача ЗСУ. Детектор Медіа. URL: https://detector.media/infospace/article/197229/2022-03-08-shcho-kategorychno-zaboroneno-vysvitlyuvaty-zmi-u-voiennyy-chas-rozyasnennya-golovnokomanduvacha-zsu/
9. Щодо виправлення фактологічних помилок, які можуть міститися в заявах посадовців у воєнний час. Комісія з журналістської етики. URL: https://cje.org.ua/complaints/shchodo-vypravlennia-faktolohichnykh-pomylok-iaki-mozhut-mistytysia-v-zaiavakh-posadovtsiv-u-voiennyy-chas/
10. Г. Будівська. Журналіст на війні - патріот чи професіонал? European journalism observatory.
URL: https://ua.ejo-online.eu/2332/etyka-ta-yakist/%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82-%D0%BD%D0%B0-%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BE%D1%82-%D1%87%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B5
11. Заява КЖЕ щодо інтерв’ю з потерпілою, яка втратила доньку й зазнала тяжких поранень під час ракетного удару по Вінниці 14 липня. URL:https://cje.org.ua/statements/zaiava-kzhe-shchodo-interv-iu-z-poterpiloiu-iaka-vtratyla-donku-y-zaznala-tiazhkykh-poranen-pid-chas-raketnoho-udaru-po-vinnytsi-14-lypnia/